Консультація від вчителя-логопеда

«Особливості  корекції фонетичної сторони мовлення  з урахуванням компенсаторних можливостей дитини»

   Як часто навколо себе ми чуємо неправильне мовлення. Навіть диктори телебачення, на жаль, мають безліч дефектів у вимові:  сигматизм свистячих, шиплячих, горловий або проторний [р] і т.д. Відсоток мовленнєвих порушень, зокрема дефективної звуковимови, щороку не зменшується, а зростає. З чим це  пов’язано?  Мабуть, з тим, що батьки  недостатньо  уважні до своїх дітей, не завжди чують вади у вимові звуків, приділяють мало часу мовленнєвому розвитку своїх малюків. На практиці  саме моторні порушення у дитини  найчастіше мають максимальний  стаж дефектів мовлення.

   Розглянемо вади, що зустрічаються  досить часто:  міжзубний (інтердентальний) і носовий сигматизм. Вони можуть бути  наявними як при дислалії, так і при дизартрії. Визначимо етіологію названих вище  сигатизмів, тому що  тільки розуміння причин дає нам змогу кваліфікувати  дефект та розробити  найбільш оптимальну корекційну методику.

Міжзубний сигматизм виникає при парезі лицевого , VІІ пари черепно-мозкових нервів. Зрештою спостерігається парез  кругового м’яза рота, рот у спокої привідкритий.

Нижня щелепа  відвисає через  слабкість м’язів. Причиною є  парез трійчастого нерва, адже V пара  черепно-мозкових  нервів забезпечує інервацію жувальної мускулатури та м’язів, що утримують нижню щелепу у зімкненому стані. Через парез під’язикового, ХІІ пари черепно-мозкових нервів рухи кінчика язика  недиференційовані, змазані, язик виходить за межі рота.

Корекційну роботу краще  будувати , зважаючи на  неврологічні основи дефекту. Так, наприклад, для зміцнення  кругового м’язу рота корисно виконувати таку вправи, як «посмішка-рупор», «хоботок», малювання в повітрі паличкою чи олівцем, затиснутим між губами, утримування носової хустинки губами, збирання губами ягід тощо. За потреби, вводять елементи масажу: розминання губ, їх пощипування , поплескування, вібрація.

Для зміцнення м’язів  нижньої щелепи в ігровій формі  пропонують різноманітні вправи на відкривання та закривання рота. Корисними є вправи на імітацію жування, відкривання рота з опором, підставивши зовнішню сторону руки або кулак під підборіддя, висовування нижньої щелепи вперед і т.д. М’язи нижньої щелепи і круговий м’яз рота необхідно зміцнити настільки, щоб рот у спокої знаходився у замкненому стані. Для  вироблення диференційованих рухів кінчика язика пропонують масаж;  легке його покусування; вправи «гойдалка»,  «чистимо нижні зубки»,  «кішка сердиться», «гірка», «котушка».

Відпрацювання цих вправ підготує необхідний для свистячих артикуляційний уклад: губи в посмішці, зуби – «парканчиком»,  кінчик язика опущений за нижні різці до альвеол, посередині язичка утворюється канавка, по якій холодний, цілеспрямований повітряний  потік спрямовано вниз та він виходить через рот. Після попередньої роботи  постановка  звуків не виявляється  особливо складною.

При автоматизмі свистячих звуків у складах спочатку автоматизують склади, що  передбачають  найменші енергетичні затрати  при переході  від однієї артикулеми до іншої. Це особливо важливо в роботи  з дітьми. Які мають  дизартричну симптоматику. Тому спочатку  відпрацьовуємо склади і слова на – са,- си, – се і тільки після цього переходимо до лабіалізованних голосних (- со, – су). При міжзубному сигматизмі  свистячі легше автоматизуються та швидше вводяться в мовлення у зворотніх складах, а потім у словах на зразок: нас, пес, вус або при збігу приголосних: стук,  скат, звук, знак та ін.

При міжзубному сигматизмі  шиплячих, крім вправ , спрямованих на зміцнення кругового м’яза  рота, м’язів нижньої щелепи, необхідні вправи для язика. Так, під час правильної вимови шиплячих язик повинен знаходитися за верхніми зубами «чашечкою», бокові краї притиснуті до верхніх корінних зубів. Для відпрацювання широкого розпластаного язика ефективне його поплескування  губами («неслухняний язичок»). Після зміцнення  бокових країв язика  відпрацьовуємо верхній підйом , використовуючи вправи: «маляр», «чашечка», «смачне варення», «саночки»,  «гойдалка».

Попередня робота допомагає відпрацювати необхідний для шиплячих фонем артикуляційний уклад язика. Витягнувши губи в рупор та спрямувавши  повітряний потік крізь рот, отримуємо  шиплячі.  Спосіб постановки шиплячих залежить від резервних можливостей кожної дитини окремо.

Особистісно-орієнтований підхід під час  корекції вад мовлення – головна умова в роботі. Якщо в дитини збережений звук [т], то найкраще  цей звук зробити базовим. Утворивши губами рупор, вимовляємо [т] з придихом, отримуємо звук [ш]. Решту шиплячих ставимо за традиційною  методикою, але  при автоматизації, ураховуючи принцип найменших енергетичних затрат і компенсаторних можливостей дитини,  в першу чергу, зливає шиплячі з лабіалізованими голосними: – шу, – шо, а потім – з іншими. Автоматизувавши звук у складах, словах,  диференціюємо на слух у вимові.  Завершуємо автоматизацію введення звука у самостійне мовлення.

Цікавою є методика коригування носового сигматизму. Його неврологічною основою є парез язико-глоточного, ІХ пари черепно-мозкових нервів. У результаті парезу  затруднене утворення якісного піднебінно-глоткового затвора, через що  спостерігається витік повітря через ніс. Голос  набуває гугнявого відтінку. Для подолання цього дефекту  необхідно  дібрати вправи, що активізуть м’яке піднебіння, зміцнюють м’язи задньої стінки горла, що сприяють  нарощуванню валика Пассавана. Найефективнішими є такі вправи, як «сухе заковтування», «ковтання їжі маленькими дозами», «позіхання», «покашлювання», «співання мелодій знайомих пісень на голосні [а-а-а]». Чудовим масажером для м’якого піднебіння є полоскання «важкою» рідиною: киселем, соком із м’якоттю.

Таким чином, при носовому сигматизмі комплекс вправ, в першу чергу, повинен бути спрямований на формування якісного піднебінно-глоткового затвора. Необхідно врахувати знання корекції  звуковимови при ринолалії: послідовність постановки звуків залежитиме не тільки від компенсаторних можливостей дитини,  але й від ступеня активізації м’якого піднебіння. Ураховуючи це , в першу чергу при носовому сигматизмі  краще автоматизувати звуки у зворотніх складах та з м’якими фонемами. Це надасть нашій роботі більшої ефективності , результативності та зменшить терміни коригування.

(Інформацію використано

 з науково-методичного журналу «Логопед» №11/2015р.,

автор статті Н.В.С’єдіна)